Життя триває

Тотальний карантин поступово переходить в адаптивний, і культурне і театральне життя потроху починає оживати. З масковим режимом, вимірюванням температури на вході, обмеженнями за кількістю глядачів і шаховою розсадкою в залах, але краще так, аніж зовсім ніяк. У червні відновили концертну діяльність Луганська і Дніпровська філармонії. Харківська філармонія днями закрила сезон концертом на відкритому повітрі. Оголосили про відновлення вистав деякі драматичні театри.

І я, попри карантинні обмеження і свої побоювання таки підчепити клятий вірус, встигла вже навіть гайнути за понад 300 кілометрів до Сєвєродонецька, щоб послухати концертну програму Луганського академічного симфонічного оркестру "Музика кіно" під орудою головного диригента нашої опери Назара Яцківа. Не знаю, як у виконавців і решти слухачів, а у мене відчуття від довгоочікуваного повернення до концертної зали просто неймовірні. Страшенно скучила. Зі смаком дібрана яскрава і насичена концертна програма, власне, як і все, що робить цей дуже талановитий і тонкий музикант, окрасою якої стала музика М. Скорика. Більш ніж гідне, враховуючи тривалу вимушену перерву, виконання. І просто  шалена енергетика, справжній шквал емоцій...   

А що ж оперні театри? Їм, звісно, найважче, бо вони являють собою надскладний і  досить неповороткий механізм... Про балет наразі взагалі не йдеться, бо танцівникам доводиться заново входити в форму. Оркестр і хор, принаймні у нас у Дніпрі, ще не розпочинали репетицій... Харків вчергове відклав анонсовану на початок липня прем'єру "Спартака" до завершення карантину. НОУ вже перенесла початок нового сезону з липня на серпень, і немає певності, що це востаннє. Всі чекають, всі сподіваються на якнайшвидше повернення до нормального життя. Крім... Одеси, яка днями урочисто закрила 210-й театральний сезон концертом з, хоч і в обмеженій кількості, але все ж публікою в залі і з трансляцією заходу на площі перед театром і в Інтернеті.

І чомусь мене не дивує, що першими вийшли з карантинної паузи саме одесити. Тому що Одеса, як на мене, єдине місто в Україні, де оперний театр є одним з головних брендів. Це справжня гордість міста і чи не головна його  архітектурна, культурна, туристична перлина. Тут нікому не спадає на думку, що на цій сцені можна проводити естрадні концерти, а у фойє ярмарки... 

Власне, перетворювати оперний театр на базар досі додумалися лише у нас у Дніпрі... На щастя, зараз ця ганебна практика вже в минулому. Але репутації театру завдана непоправна шкода. 

Та повернемося до одеського концерту. По-білому заздрю тамтешнім театралам, які вже змогли знову повернутися до улюбленої зали.  Розумію, як непросто було зібрати програму і організувати трансляцію. Адже у вітчизняних театрів до карантину практично не було досвіду проведення подібних заходів. Тому це успішне починання одеситів можу лише щиро вітати і сподіватися, що ініціативу підхопить і розвине решта наших театрів. Бо, на жаль, карантин - це надовго...

Але, при всьому розумінні важливості цієї події в культурному житті країни, є один аспект, який прикро здивував, якщо не сказати зіпсував настрій. Урочистий концерт був присвячений не лише закриттю театрального сезону, а й Дню Конституції України. І ще раз довів, що мало кому вдається поєднати непоєднуване або, простіше кажучи, всидіти одразу на двох стільцях. Для закриття сезону сезону програма, з огляду на нинішні екстремальні умови роботи, цілком пристойна. Складалася вона в більшості, традиційно, з популярних оперних арій і українських пісень. Неодмінні, але від того не менш любі широкій публіці арія Калафа, сегіділья з "Кармен", баркарола з "Казок Гофмана", каватина Фігаро... Все в бадьорому мажорному настрої, що так властивий цьому місту загалом. У дуеті Церліни й Дон Жуана з фірмовим одеським гумором задіяли навіть такі актуальні атрибути нинішньої нашої реальності як антисептик, маски й рукавички...Та от до Дня Конституції, на жаль, доречні були лише перший (увертюра до опери "Тарас Бульба") і заключний ("Молитва за Україну" у виконанні всіх солістів) номери концерту. Схоже, зовсім немає в репертуарі солістів арій з українських опер, хоча на сцені театру йде "Запорожець за Дунаєм"... Але невже у величезному національному репертуарі не знайшлося чогось більш підхожого до такого свята, аніж заспівані "Гандзя", "Ой, я знаю, що гріх маю", "Ой ти дівчино з горіха зерня"  і "Дивлюсь я на небо" ??? 

Чи головною метою заходу було показати, що життя триває, подарувати гарний настрій, підтримати оптимізм і надію на краще, а не влаштувати черговий нікому не потрібний пафосний совковий офіціоз в національному колориті, котрим повіяло від вступного слова, більшу частину якого я не почула через проблеми зі звуком на початку трансляції? І не варто було чекати від створеної в такому екстремальному режимі концертної програми якогось надзвичайного креативу? Власне, головне досягнення цього концерту - те, що він відбувся. 

А що ж вітчизняний продукт?

Спіймала себе на думці, шо я здебільшого дивлюся трансляції закордонних і російських театрів. Якось непатріотично виходить. 

Річ у тім, що протягом останніх 5 років більшість знакових вітчизняних прем'єр я бачила наживо. Навіть у нинішньому передчасно, на жаль, завершеному театральному сезоні я встигла відвідати всі оперні театри країни. І вистав, які я не відвідала, зокрема, в НОУ, не так багато. 

Дуже приємно, що до карантинного марафону інтернет-трансляцій приєдналися всі вітчизняні театри опери та балету. І я чесно намагалася віддати належне національному театральному продукту. На жаль, наші театри можуть запропонувати не так багато справді цікавого і, головне, конкурентноздатного, особливо, коли глядач, як зараз, може обирати між трансляціями і записами вистав з провідних театрів світу. За моїм невтішним враженням, наразі вітчизняний продукт не спроможний гідно конкурувати ні за рівнем постановок, ні за якістю відеозйомки.

От саме якість картинки і відвернула мене від вітчизняних трансляцій ще на самому початку карантину. Таке враження, що оператори взагалі не розуміють специфіку жанру. І особливо ніхто не дбав про якість цих записів, бо їх не планувалося демонструвати широкому загалу.

Так, харківська "Травіата", яку я бачила наживо, в трансляції привабила мене саме складом виконавців. Цьогоріч мені пощастило послухати цих солістів у "Севільському цирюльнику",  і це було справді чудово, тому я заздалегідь очікувала, що дуже приємно проведу час... Але все враження зіпсувало те, що виставу записали (чи змонтували для показу) якимись шматками. 

Від перегляду харківського "Отелло", однієї з моїх улюблених опер, мене віднадила виконавиця партії Дездемони. При такому виборі матеріалу для переглядів просто смішно було мучити свої вуха... 

Дуже потішило, що Харків показав свою оригінальну постановку "Мазепи" з україномовним лібрето. Вистава дуже цікава перш за все спробою переосмислення образу головного героя. Хоча враження від перегляду запису незрівнянне з відчуттями від живої вистави. Теж була на прем'єрі, можу порівнювати. 

Найприємніше враження від харківських трансляцій, мабуть, Мірта у виконанні Світлани Ісакової. Мене дуже важко вразити саме в цій партії. Але ця балерина змогла. Дивовижна внутрішня сила. Як шкода, що її творчий і життєвий шлях передчасно обірвалися....

У львів'ян мою увагу привернули перш за все трансляції "Дон Кіхота" і "Корсара" з добре знайомим дніпровським театралам Олександром Омельченком. Цікаво було на нього поглянути, а ще дуже приємно вразила львівська Кітрі. Але на цьому приємні враження скінчилися. Страшенно дратувало, що оператор безбожно зловживає крупними планами. І на екрані весь час виникають навіть не обличчя солістів, - якісь частини тулуба, стегна... Руйнується сприйняття вистави, адже не видно ані ліній, ані малюнку танцю...Я додивилася. І дуже пошкодувала, що невдала операторська робота зіпсувала мені все враження від цих симпатичних вистав.

На прем'єрі "Лоенгріна", яка, безперечно, була визначною подією культурного життя країни, я була. Тому запис мене не цікавив.

Зате дуже вдячна львівській опері за можливість познайомитися з шедевром національного оперного репертуару - оперою "Украдене щастя". Довгоочікуване і від того ще більш приємне знайомство. Більше ж ніде не йде... Взагалі не так багато, на жаль, українських опер в репертуарі вітчизняних театрів. По пальцях можна злічити. Обіцяю, що обов'язково приїду на цю виставу до Львова. 

Ще більшим випробуванням для моєї розхитаної нервової системи став запис балетного концерту на відкритому майданчику з одеського фестивалю "Оксамитовий сезон". Балет у кадр потрапляв так рідко, що я просто не могла скласти найменшого уявлення про рівень виконання. Зате запам'ятала обличчя всіх музикантів оркестру, яких з маніакальною впертістю знімав оператор замість балету. Мушу відзначити, що запропопонований театром архівний запис опери "Турандот" і концертне виконання "Тангейзера" були зроблені на дуже пристойному рівні, подивилася із задоволенням. 

Найбільше розчарувала Національна опера, якій би годилося запропонувати найбагатший і найцікавіший вибір вистав. Тим більше, що останніми роками на сцені НОУ виступало багато цікавих запрошених солістів. Невже ці вистави не записували для історії? Невже немає записів вистав з Монастирською, окрім показаної "Тоски", на прем'єрі якої я теж була... Я б послухала, наприклад, запис "Норми" з уже згаданою Монастирською і Бєлкіною, на яку мені не вдалося свого часу потрапити, але...

Я особисто зраділа нагоді побачити "Віденський вальс" з Мацак і Недаком і "Лілею" з моєю улюбленою Лазєбніковою, ще зовсім юною.  Але хотілося більшого. 

Нудно, панове... Репертуар наших театрів.... Це просто сумно... Всі по колу, один за одним, як наче інших творів немає, продукують чергові "Травіату", "Набукко", "Тоску" (Київ і Харків поставили цю оперу в один сезон, з інтервалом в якийсь місяць), "Мадам Баттерфляй"...  В балетній афіші домінує вічна класика і постановки вітчизняних хореографів. Навіть драмбалету радянського не побачиш, не кажучи вже про якого-небудь Баланчина... Українська опера практично невідома широкому загалу... 1-2 назви в репертуарі, в основному "Запорожець" і "Наталка Полтавка", а в Дніпрі взагалі жодної... 

Ну не можемо ми зараз конкурувати з провідними сценами світу в постановках оперних "шлягерів". Немає у нас балету рівня Большого або Маріїнки... Не настільки наші театри багаті. І фінансово, і в плані постановочних можливостей. А зараз, після вимушеної паузи, стануть ще бідніші... І ми точно не переженемо Ла Скала або Метрополітен... І надцята вітчизняна версія "Травіати" (я лише в Дніпрі дожила вже до третьої) навряд чи вразить світ... А чогось незаяложеного у нас не знайти... Простіше поставити надцяту "Травіату", яку публіка знає і  любить, і прийде на будь-яку постановку, ніж ламати голову, як продати назву, не знайому широкому загалу. Ніхто не хоче зайвий раз заморочуватися... І карантинні трансляції це зайвий раз підтвердили...

Не претендую на повноту огляду... Щось могла прогавити... На щось банально забракло часу... Але загальне враження ось таке.