Ніколи не сподівалася, що перегляд балету, поставленого в кращих класичних традиціях, може залишити такий дивний післясмак. Немовби після багатого застілля на стіл поставили велетенський багатоярусний торт, вибагливий і нудотно солодкий, який я мусила надсилу з'їсти до останньої крихти. І у підсумку ні задоволення, ні смаку, самі лише проблеми з травленням. Ось такі враження у мене після знайомства з реставрацією давно забутого балету "Марко Спада" від Большого.
Зазначу, що це не перше моє знайомство з подібними виставами. До цього я цілком нормально сприйняла "Дочку фараона" від того ж Большого і "Сплячу красуню" від Маріїнського. І тут раптом таке. Не буду кривити душею, ще в сезон прем'єри, читаючи глядацькі відгуки, я здогадувалася, цо це далеко не відродженння балетного шедевру. Але щоб настільки розчаруватися...
Як на мене, ця вистава швидше не мистецьке явище, а блискуча й безсоромна демонстрація практично необмежених фінансових і виконавських потужностей театру. З цим усе просто відмінно, більшість театрів світу можуть лише позаздрити.
Цього розмаїття цілком стало б на три вистави... Тут було все: величезна кількість розкішних костюмів і багатих декорацій, найрізноманітніші, - витончені, запальні, прникливі, красиві, дотепні, - і однаково бездоганно виконані варіації, дуети, ансамблі, пантомімні сцени... Усе, крім змісту й сенсу всю цю пустопорожню пишноту відроджувати. Танці просто заради танців, або заради розваги вельможних балетоманів, навіть такі довершені і вибагливі, вже років сто не в тренді. Можливо, саме тому подібні вистави й спіткало цілком справедливе, на мою думку, забуття. І, знову ж таки на мою думку, підсовувати подібні "весільні торти з вишенькою" сучасному глядачеві як щось вартісне просто блюзнірство. Бо сюжет дійства настільки слабенький і надуманий, що навіть я, глядач з чималим досвідом, мусила кілька разів зупиняти перегляд трансляції, аби ще раз перечитати лібретто й хоча б розрізняти героїв. А танцювали справді чудово... Тільки шкода було такої досконалої майстерності, такої величезної праці на такий убогий сюжет...
Так, я в курсі, що більшість старовинних балетів (в операх теж є таке лихо) не можуть похвалитися пристойним лібретто. І, безперечно, ті півтора десятка назв, які зараз величають балетами класичної спадщини, і є кращим надбанням світового балетного репертуару. Вартим найретельнішого збереження і відтворення. Є сотні вистав, які пішли у небуття, залишивши по собі в кращому разі старовинні гравюри, а то й взагалі лише назви, відомі у більшості тільки знавцям. І ще сотні подібна доля спіткає в майбутньому. Щоправда, техніка не стоїть на місці, і нашим нащадкам уже не доведеться, якщо раптом заманеться, реставрувати якого-небудь "Героя нащего времени" по замальовках і гравюрах. Але чи буде воно того варте? Чи варто зараз струшувати пил з архівів і тиражувати фантазії сучасних хореографів про те, як колись виглядала, скажімо, давно забута "Діва Дунаю"? Досвід знайомства з "Марко Спада" змушує мене в цьому сумніватися.
Немає коментарів:
Дописати коментар