Життя триває

Тотальний карантин поступово переходить в адаптивний, і культурне і театральне життя потроху починає оживати. З масковим режимом, вимірюванням температури на вході, обмеженнями за кількістю глядачів і шаховою розсадкою в залах, але краще так, аніж зовсім ніяк. У червні відновили концертну діяльність Луганська і Дніпровська філармонії. Харківська філармонія днями закрила сезон концертом на відкритому повітрі. Оголосили про відновлення вистав деякі драматичні театри.

І я, попри карантинні обмеження і свої побоювання таки підчепити клятий вірус, встигла вже навіть гайнути за понад 300 кілометрів до Сєвєродонецька, щоб послухати концертну програму Луганського академічного симфонічного оркестру "Музика кіно" під орудою головного диригента нашої опери Назара Яцківа. Не знаю, як у виконавців і решти слухачів, а у мене відчуття від довгоочікуваного повернення до концертної зали просто неймовірні. Страшенно скучила. Зі смаком дібрана яскрава і насичена концертна програма, власне, як і все, що робить цей дуже талановитий і тонкий музикант, окрасою якої стала музика М. Скорика. Більш ніж гідне, враховуючи тривалу вимушену перерву, виконання. І просто  шалена енергетика, справжній шквал емоцій...   

А що ж оперні театри? Їм, звісно, найважче, бо вони являють собою надскладний і  досить неповороткий механізм... Про балет наразі взагалі не йдеться, бо танцівникам доводиться заново входити в форму. Оркестр і хор, принаймні у нас у Дніпрі, ще не розпочинали репетицій... Харків вчергове відклав анонсовану на початок липня прем'єру "Спартака" до завершення карантину. НОУ вже перенесла початок нового сезону з липня на серпень, і немає певності, що це востаннє. Всі чекають, всі сподіваються на якнайшвидше повернення до нормального життя. Крім... Одеси, яка днями урочисто закрила 210-й театральний сезон концертом з, хоч і в обмеженій кількості, але все ж публікою в залі і з трансляцією заходу на площі перед театром і в Інтернеті.

І чомусь мене не дивує, що першими вийшли з карантинної паузи саме одесити. Тому що Одеса, як на мене, єдине місто в Україні, де оперний театр є одним з головних брендів. Це справжня гордість міста і чи не головна його  архітектурна, культурна, туристична перлина. Тут нікому не спадає на думку, що на цій сцені можна проводити естрадні концерти, а у фойє ярмарки... 

Власне, перетворювати оперний театр на базар досі додумалися лише у нас у Дніпрі... На щастя, зараз ця ганебна практика вже в минулому. Але репутації театру завдана непоправна шкода. 

Та повернемося до одеського концерту. По-білому заздрю тамтешнім театралам, які вже змогли знову повернутися до улюбленої зали.  Розумію, як непросто було зібрати програму і організувати трансляцію. Адже у вітчизняних театрів до карантину практично не було досвіду проведення подібних заходів. Тому це успішне починання одеситів можу лише щиро вітати і сподіватися, що ініціативу підхопить і розвине решта наших театрів. Бо, на жаль, карантин - це надовго...

Але, при всьому розумінні важливості цієї події в культурному житті країни, є один аспект, який прикро здивував, якщо не сказати зіпсував настрій. Урочистий концерт був присвячений не лише закриттю театрального сезону, а й Дню Конституції України. І ще раз довів, що мало кому вдається поєднати непоєднуване або, простіше кажучи, всидіти одразу на двох стільцях. Для закриття сезону сезону програма, з огляду на нинішні екстремальні умови роботи, цілком пристойна. Складалася вона в більшості, традиційно, з популярних оперних арій і українських пісень. Неодмінні, але від того не менш любі широкій публіці арія Калафа, сегіділья з "Кармен", баркарола з "Казок Гофмана", каватина Фігаро... Все в бадьорому мажорному настрої, що так властивий цьому місту загалом. У дуеті Церліни й Дон Жуана з фірмовим одеським гумором задіяли навіть такі актуальні атрибути нинішньої нашої реальності як антисептик, маски й рукавички...Та от до Дня Конституції, на жаль, доречні були лише перший (увертюра до опери "Тарас Бульба") і заключний ("Молитва за Україну" у виконанні всіх солістів) номери концерту. Схоже, зовсім немає в репертуарі солістів арій з українських опер, хоча на сцені театру йде "Запорожець за Дунаєм"... Але невже у величезному національному репертуарі не знайшлося чогось більш підхожого до такого свята, аніж заспівані "Гандзя", "Ой, я знаю, що гріх маю", "Ой ти дівчино з горіха зерня"  і "Дивлюсь я на небо" ??? 

Чи головною метою заходу було показати, що життя триває, подарувати гарний настрій, підтримати оптимізм і надію на краще, а не влаштувати черговий нікому не потрібний пафосний совковий офіціоз в національному колориті, котрим повіяло від вступного слова, більшу частину якого я не почула через проблеми зі звуком на початку трансляції? І не варто було чекати від створеної в такому екстремальному режимі концертної програми якогось надзвичайного креативу? Власне, головне досягнення цього концерту - те, що він відбувся.