Ефект досконалості

Якесь абсолютно космічне відчуття. Зі мною таке вперше. Я дивлюся Уляну Лопаткіну в партії Анни Кареніної. І розумію, що вона ідеальна. Ідеальна від кінчиків вій до кінчиків пальців. У кожному русі, у кожному погляді. Абсолютний ефект досконалості. 

Це тим більш дивно ще й тому, що я не вперше дивлюся записи цієї прекрасної балерини. Пригадую, як захоплено дивилася записи "Лебединого озера",  "Діамантів" Баланчина і "Лебедя"... Тобто добре розумію масштаб цієї особистості. От тільки Кармен свого часу чомусь не зачепила. Але її Кареніна просто зачаровує, не можу відвести очей від екрану, боюся пропустити найменший порух вій...

Дивовижне відчуття. Адже взагалі я не дуже-то полюбляю ідеальних балерин. Скажімо, на цілком ідеальну Захарову мені дивитись часом просто нудно. Здається, що гору бере саме прагнення довершеності, ідеальності танцю, а не створення образу. Скажу відразу, враження створене переглядом записів, можливо, живий танець сприймався б по-іншому. Але Лопаткіну я теж наживо не бачила і вже не побачу, а ефект зовсім протилежний. Мабуть, справа в індивідуальному сприйнятті.

Як би там не було, але я все ще під владою цих чар. Цього унікального ефекту досконалості. Причому не в образах Аврори або Раймонди, де сама геніальна хореографія Петіпа вже взірець краси і довершеності, а в драматичному, трагічному образі Анни Кареніної...

Хоча моїми фаворитками, як і раніше, залишаються інші балерини. Вище за всіх ставлю Терьошкіну, Осіпову і Лазебнікову. Наживо пощастило бачити лише останню, солістку НОУ. Ціную їх за досконалу техніку, виразність і вишуканість танцю, а найголовніше - за неповторно живі і зворушливі образи. Готова без кінця дивитися на цей танець. Ці прізвища в складі виконавців будь-якої вистави для мене вже знак найвищої якості.