Перші дні цілком передбачуваного (я теж читала новини і бачила, до чого йдеться), але все одно несподіваного карантину пройшли в імлі образи на весь світ. Хворих тоді в країні були одиниці, біда здаваляся дуже й дуже далекою. А от без звичного життя мене залишили вже зараз. А було стільки планів...
Думаю, всі через це пройшли. І можливість познайомитися з величезною кількістю нових постановок завдяки найрізноманітнішим трансляціям спочатку зовсім не тішила. Адже я добре знаю, що навіть найдосконаліший запис із найкращими виконавцями - це лише запис, зафіксований в часі (добре, якщо взагалі не змонтований з різних вистав, не відредагований і відшліфований, як це інколи практикують для створення ілюзії ідеального виконання, якого в житті не трапляється майже ніколи). І що жоден запис не замінить живої присутності на виставі. Це чудова можливість розширити свої глядацькі обрії, але тільки як доповнення до живого театру. Мені він потрібен, як повітря,
Але поки я ось так переживала, до транслювання вистав долучилася і Дніпроопера. Надзвичайно приємно було усвідомлювати, що хоч тут наш театр не пасе задніх. І розпочати вирішили з дуже пам'ятної мені вистави - балету "Дон Кіхот", що відбувся у червні 2012 року.
Звісно ж, я на ній була. І досі пам'ятаю наелектриизовану атмосферу очікування спектаклю, очікування дуету О.Печенюк і С.Скворцова (це був один із останніх його виступів на нашій сцені), це передчуття свята... І чудовий післясмак справді вдалої, яскравої і дуже натхненної вистави, яка виправдала ці сподівання. Минуло майже вісім років, а спогади досі живі. І відтоді, як на мене, ми, аж до нинішнього сезону, коли у нас нарешті з'явилася нова Кітрі, так жодного разу і не бачили такого виконання головних партій саме нашими артистами, такого запального і яскравого дуету. Не кажучи вже про те, що й сам балет ми за ці роки бачили в середньому двічі за сезон...
З огляду на всі ці обставини я вирішила, що перегляд цього запису має для мене стати свого роду лакмусовим папірцем. Перевірити сприйняття. Якщо я побачу в трансляції всі ті гідності, які після живого перегляду спонукали мене вважати цю виставу непересічною подією в житті театру, вирізнили її з-поміж понад десятка наступних показів цього балету, значить, справа не в моєму індивідуальному сприйнятті.
Саме з таким настроєм я взялася дивитися запис. Так, справа не в мені. Бо відчуваю разючу різницю. Інший настрій, інший градус. Куди все це зникло нині? Складніше судити про подальший розвиток творчої кар'єри С.Скворцова, який з наступного сезону покинув нашу трупу. Але от такого завзяття, блиску й невимушеності в партії Кітрі я в нашої прими більше, на жаль, не бачила... Сумно, але що вдієш...
Немає коментарів:
Дописати коментар