Знайома незнайомка

Так буває. Наче давно вже знайома з цією оперою за давнім, але справді гарним аудіозаписом. Ба більше, двічі чула її в концертному виконанні на нашій сцені. На жаль, в жодному з вітчизняних театрів це не йде, а то б давно вже поїхала послухати. І от трапився карантин і одразу дві трансляції - з Большого і з Пермі...  А потім ще і запис постановки Большого з іншим складом виконавців. І "Царева наречена" Римського-Корсакова, схоже, стає однією з моїх фавориток в оперному жанрі. І долучається до списку поки що нездійсненних в межах України мрій, де вже є "Фаворитка", "Чародійка", "Вертер"... 

І головним моїм відкриттям стала не прекрасна музика (звісно, я це й раніше знала), не сюжет і характери... Грязной. Я ніби вперше осягнула розумом, почуттям, не знаю, чим, масштаб і трагізм цієї фігури. Після першого знайомства з оперою найцікавішою мені видавалася Любаша. Марфа мене не чіпляє.  Чергова безневинна жертва, іграшка в чужих жорстоких руках, яких чимало на оперній сцені. Досить згадати хоча б Лючію чи Маргариту... А щодо Грязного, то, певно, на момент моєї живої зустрічі з цією оперою в нашій трупі просто не було кому вражати глибиною проникнення в цей непростий образ. 

Мабуть, в глибині дущі я таки непоправно сентиментальна натура... Бо думки переслідували мене декілька днів. Це не партія, це якесь самоспалення, якщо все це по-справжньому пропустити через себе...

Коли розсувається завіса, перед нами нещасна людина, що втратила грунт під ногами через кохання. Людина не надто високоморального способу життя, не надто розбірлива в засобах здійснення своїх забаганок, але не співчувати я не можу. Тим більше, що починається все честь честю: сватався, дістав відмову, забути, а тим паче відступитися і віддати кохану іншому, не може, світ не милий... Знаходить, здавалося, найбільш гуманний і не властивий йому в недавньому минулому спосіб домогтися свого. Не вбиває суперника, не викрадає дівчину, - намагається причарувати. І на якийсь момент ніби знову стає самим собою в сцені, коли дає Марфі зілля.

Але в гру вже вступила покинута коханка... А потім - грізний і нездоланний суперник. Царський вибір впав на Марфу, яку раптом здолала несподівана хвороба. І ось тут наш герой скоює найгірше - обмовляє і знищує Ликова, ніби зганяючи на ньому все своє розчарування. Грязной - не романтичний мрійник, це людина дії. І відігратися на такому ж як і він сам розчарованому жениху, яким після царського вибору стає Ликов, це єдине, що він може зараз. Бо навіть якщо Марфа й гине від несподіваного кохання до нього, як йому хочеться думати, перед владою царя він безсилий, все втрачено.

І, нарешті, страждання коханої дівчини стає, здавалося б, могутнім поштовхом до духовного очищення... Грязной кається, він жадає найстрашніщої кари за скоєне. Але тут же бере на душу ще один гріх, вбиваючи Любашу, якій сам же і зламав життя. Як все це поєднується в одній людині? Демонічна натура, водночас здатна і на високе почуття і на підлість...

Надважке завдання для режисера і для соліста. Зрозуміти, хто цей герой, що ним рухає... Показати еволюцію образу. Далеко не в кожного оперного персонажа вона є, та ще й така стрімка й масштабна... Кажуть, збираються у нас відновлювати... Та чи зуміють...