Чому я мало дивлюся наші трансляції

Точніше, я вже майже зовсім їх не дивлюся, хоч і стежу за анонсами. Бо є вистави, які б я залюбки згадала завдяки записам. Наприклад, "Сплячу красуню" з С.Лісняк в партії Аврори і О.Дороніною в партії Феї бузку, "Кармен-сюїту" в постановці Соколова... 

З усього запропонованого нашим оперним я повністю переглянула "Дон Кіхот", "DEGAGE", "Закулісся" та "Шопеніану" і "Пахіту". З першими трьома у мене пов'язані приємні спогади. А прем'єру одноактних балетів я мусила, на жаль, пропустити через сімейні обставини, тому було цікаво подивитися, як це відбувалося. Я в прем'єрний сезон, як пригадую, змогла потрапити тільки  на другий показ цих балетів. Крім цього, мене вистачило лише на половину нашого "Трубадура" і на фрагмент "Корсара". Про те, що я стану переглядати  "Сорочинський ярмарок" або "Онєгін. LIFE", звісно, не могло бути й мови. Взагалі не розумію, нащо було цей жах, який треба зняти з репертуару і забути, як страшний сон, демонструвати на весь світ.

Чому так? По-перше, я справді важко переживаю це відлучення від театру, і перегляд своїх вистав знов ятрить душу. По-друге, я всі ці вистави бачила. Дуже багато разів. Що нового можуть мені відкрити ці записи? Чи не краще використати можливості, які несподівано відкрив карантин (а це не лише доступ до трансляцій, а й час для їх перегляду), щоб познайомитися з чимось новим?  Ну, і по-третє, як не прикро про це говорити... Якість.  Наш вічний біль. Якщо при живому перегляді ще чогось не помічаєш, щось пробачаєш, то в записі усе це просто коле очі. Хай буде на примітивно-гастрономічному рівні. Більшість людей не стане їсти кільку в томаті, якщо поруч лежить шмат осетрини. От і я не хочу. Звичайно, в нормальному режимі між будь-яким, навіть найкращим, записом і походом в театр я завжди оберу живу виставу. Це не порівнювано.

Мабуть, останнє порівняння когось образить. Ну, не звикати.  Як би там не було, я люблю наш театр. Мені за нього болить. І у нас, на превелике щастя, ще є справжні майстри, справжні митці, яким теж не байдуже, на яких все тримається. Я незручний, примхливий, прискіпливий, вибагливий, вимогливий глядач, який, до того ж, ще й не мовчить. Але при всьому цьому я ще й, не побоюся цього сказати, вдячний глядач, якщо зуміти по-справжньому вразити мою душу. Я вмію цінувати небайдужість, талант, працю, прагнення й бажання. І обов'язково повернуся в наш театр, як тільки він нарешті (скоріше б!) знову відчинить свої двері для глядачів.