Звичайно, перш за все мою увагу привертають улюблені твори. Я можу безкінечно дивитися, скажімо, "Жізель". І з початку карантину вже переглянула чотири різні постановки. Потім - імена улюблених виконавців. Після них - давні знайомі, початок творчої кар'єри яких я бачила у Дніпрі. Мені завжди цікаво на них подивитися. Задля Артема Овчаренка я витрималя "Героя нашего времени" з Большого, хоча зазвичай подібні видовища просто не мій формат.
Але я користуюся цією вимушеною паузою ще й для того, щоб познайомитися із зовсім незнайомими мені творами і театрами. Зараз я нарешті можу знайти на це сили і час. Не те щоб до карантину я цим не займалася, але стільки можливостей просто не було. Тому активно надолужую згаяне і відкриваю для себе нові постановки і нову хореографію.
В Україні з цим взагалі кепсько. На наших сценах панують різні редакції шедеврів Петіпа, Григоровича, Фокіна та постановки українських хореографів. Про живий перегляд балетів хоча б Баланчина або Ноймаєра тут годі мріяти. В кращому разі фрагменти в концертних програмах.
Першим приємним відкриттям карантину стали балети Джерома Роббінса. Трансляція з Пермі. "Пори року" на музику з опер Дж.Верді поставлені в стилістиці класичного балету. Видовище красиве й гармонійне. Мій внутрішній естет-балетоман почувається в цій виставі цілком комфортно. Друга вистава - "Концерт" на музику Шопена виявилася зовсім не схожою на першу. Яскрава,і дуже виразна хореографія. Кумедна, саркастична, іронічна, дотепна. У підсумку і стиль, і почуття гумору цієї нової для мене хореографії припали мені до душі. При нагоді обов'язково перегляну інші постановки.
Другим цікавим знайомством я також завдячую Пермі. Власне, балет "Фадетта", про який йдеться, було вперше поставлено ще в 30-ті роки минулого століття у Ленінграді. Досі я чула лише його назву. І він так би й залишився тільки назвою, абзацем в історії балету ХХ століття, якби на початку століття ХХІ в Росії раптом не спалахнув інтерес до епохи радянського драмбалету. Аджез усіх цих постановок "міжнародна кар'єра" судилася лише "Ромео і Джульєтті" та "Спартаку". На пострадянському просторі широка публіка знає ще "Бахчисарайський фонтан" і "Легенду про любов". Але Большой і Михайлівський театр несподівано звертаються до давно забутого "Полум'я Парижа", причому перший переосмислює давню постановку в дусі нових поглядів на революційні події, а другий, навпаки, намагається максимально зберегти традиції. Маріїнський відновлює "Мідного вершника" (хто не бачив неймовірний дует В.Терьошкіної і В. Шклярова у цій виставі, - обов'язково подивіться, це неперевершено!) і "Шурале". А в Пермі, схоже, вирішили на цій хвилі відновити "Фадетту". Типовий зразок драмбалету, який має літературне першоджерело, але, на відміну від інших творів жанру, не має власної музичної партитури, бо створений на основі музики балету Л.Деліба "Сільвія". Того самого, який Чайковський вважав взірцем балетної музики. Музика і справді дуже балетна, навіть зовсім інший сюжет на неї лягає. Не епохальне відкриття, але подивитися було цікаво.
Ну і, нарешті, те, до чого в мене роками не доходили руки, а точніше очі і вуха))).
Балет А. Прельжокажа "Парк", створений ще у 1994 році на музику Моцарта. Я багато про нього читала, бачила навіть фото і фрагменти відео з постановки Маріїнського театру 2011 року. А повністю переглянула лише зараз під час карантинного антракту. Причому саме у виконанні балету Паризької опери, для якої і був створений цей балет. Ну що ж, музика Моцарта ще раз довела свою вічну актуальність і універсальність. На неї можна однаково успішно ставити як старовинні менуети, так і цілком сучасну хореографію, стилізовану під епоху рококо. Тема одноактного балету досить пікантна, якщо не сказати провокативна. Цікаві костюми. Але я відверто не люблю, коли в балетних музичних партитурах мішають класику з сучасною музикою... Як на мене, трохи затягнуто, трохи одноманітно-нудно у досить таки декоративних з погляду розвитку сюжетної (чи краще сказати, змістової лінії, бо конкретного сюжету немає) кордебалетних сценах. Можливо, наживо сприймається яскравіше, але в записі мене ці осучаснені галантні реверанси втомили. Ніби постановник забавляється, кепкує над епохою, яку обрав декорацією для свого задуму. Задум цей, власне, можна було розкрити в стилістиці будь-якої історичної епохи, бо тема актуальна у всі часи. Але фінальний дует справді вартий того, щоб заради нього поставити цілий балет.
Окрім знайомства з новими для мене виставами, всесвітній антракт став слушною нагодою для знайомства з театрами, які до того рідко потрапляли в моє поле зору. Несподіване приємне відкриття - Королівський балет Даніі. Досі мої уявлення про данський балет обмежувалися трьома пунктами: давні традиції, Буорнвіль, Брун. Якось так склалося, що в центрі моєї уваги завжди були росіяни, британці, французи й італійці. І от, сидячи на карантині, не без допомоги колег по нещастю, яким велике спасибі за посилання, я переглянула одразу дві вистави цієї трупи.
"Ромео і Джульєтта" в постановці Ноймаєра (а я просто закохана в його "Даму з камеліями", запис Паризької опери, якщо не помиляюся, 2007 року) вже сама по собі відкриття. До цього я бачила тільки постановки Лавровського і Мак-Мілана.
І, можливо, я б не наважилася робити висновки тільки після цього перегляду, але була ще й "Жізель, яких я вже за свої понад чверть століття глядацького життя бачила десятки. Пікантною перчинкою цієї вистави, цілком класичної за хореографією, несподівано стали костюми. Постановники мали сміливість відмовитися від традиційних і впізнаваних сукенок з рукавчиками-ліхтариками і чепурними фартушками, довгих рукавів чоловічих колетів у першій дії. Головні герої вбрані у несподівано осучаснені фасони, які на перший погляд дивують. Оригінально виглядає і фасон корсажів традиційних шопенок у другій дії. І в цьому незвичайному вбранні знайома до найменших подробиць класична хореографія сприймається якось свіжіше, яскравіше.
Ну а спільною рисою обох записів була пронизлива достовірність, проникливість всього, що відбувалося на сцені. Глибина переживання. По-справжньому живі, зворушливі і щирі образи. Навіть на екрані. Тому я вважаю це знайомство з данським балетом одним з найприємніших відкриттів карантину і шукатиму нагоди його продовжити.
А оскільки всесвітній антракт, на превеликий жаль, ще триває, сподіваюся й на інші приємні і цікаві відкриття. У всьому треба знаходити позитив.
В Україні з цим взагалі кепсько. На наших сценах панують різні редакції шедеврів Петіпа, Григоровича, Фокіна та постановки українських хореографів. Про живий перегляд балетів хоча б Баланчина або Ноймаєра тут годі мріяти. В кращому разі фрагменти в концертних програмах.
Першим приємним відкриттям карантину стали балети Джерома Роббінса. Трансляція з Пермі. "Пори року" на музику з опер Дж.Верді поставлені в стилістиці класичного балету. Видовище красиве й гармонійне. Мій внутрішній естет-балетоман почувається в цій виставі цілком комфортно. Друга вистава - "Концерт" на музику Шопена виявилася зовсім не схожою на першу. Яскрава,і дуже виразна хореографія. Кумедна, саркастична, іронічна, дотепна. У підсумку і стиль, і почуття гумору цієї нової для мене хореографії припали мені до душі. При нагоді обов'язково перегляну інші постановки.
Другим цікавим знайомством я також завдячую Пермі. Власне, балет "Фадетта", про який йдеться, було вперше поставлено ще в 30-ті роки минулого століття у Ленінграді. Досі я чула лише його назву. І він так би й залишився тільки назвою, абзацем в історії балету ХХ століття, якби на початку століття ХХІ в Росії раптом не спалахнув інтерес до епохи радянського драмбалету. Аджез усіх цих постановок "міжнародна кар'єра" судилася лише "Ромео і Джульєтті" та "Спартаку". На пострадянському просторі широка публіка знає ще "Бахчисарайський фонтан" і "Легенду про любов". Але Большой і Михайлівський театр несподівано звертаються до давно забутого "Полум'я Парижа", причому перший переосмислює давню постановку в дусі нових поглядів на революційні події, а другий, навпаки, намагається максимально зберегти традиції. Маріїнський відновлює "Мідного вершника" (хто не бачив неймовірний дует В.Терьошкіної і В. Шклярова у цій виставі, - обов'язково подивіться, це неперевершено!) і "Шурале". А в Пермі, схоже, вирішили на цій хвилі відновити "Фадетту". Типовий зразок драмбалету, який має літературне першоджерело, але, на відміну від інших творів жанру, не має власної музичної партитури, бо створений на основі музики балету Л.Деліба "Сільвія". Того самого, який Чайковський вважав взірцем балетної музики. Музика і справді дуже балетна, навіть зовсім інший сюжет на неї лягає. Не епохальне відкриття, але подивитися було цікаво.
Ну і, нарешті, те, до чого в мене роками не доходили руки, а точніше очі і вуха))).
Балет А. Прельжокажа "Парк", створений ще у 1994 році на музику Моцарта. Я багато про нього читала, бачила навіть фото і фрагменти відео з постановки Маріїнського театру 2011 року. А повністю переглянула лише зараз під час карантинного антракту. Причому саме у виконанні балету Паризької опери, для якої і був створений цей балет. Ну що ж, музика Моцарта ще раз довела свою вічну актуальність і універсальність. На неї можна однаково успішно ставити як старовинні менуети, так і цілком сучасну хореографію, стилізовану під епоху рококо. Тема одноактного балету досить пікантна, якщо не сказати провокативна. Цікаві костюми. Але я відверто не люблю, коли в балетних музичних партитурах мішають класику з сучасною музикою... Як на мене, трохи затягнуто, трохи одноманітно-нудно у досить таки декоративних з погляду розвитку сюжетної (чи краще сказати, змістової лінії, бо конкретного сюжету немає) кордебалетних сценах. Можливо, наживо сприймається яскравіше, але в записі мене ці осучаснені галантні реверанси втомили. Ніби постановник забавляється, кепкує над епохою, яку обрав декорацією для свого задуму. Задум цей, власне, можна було розкрити в стилістиці будь-якої історичної епохи, бо тема актуальна у всі часи. Але фінальний дует справді вартий того, щоб заради нього поставити цілий балет.
Окрім знайомства з новими для мене виставами, всесвітній антракт став слушною нагодою для знайомства з театрами, які до того рідко потрапляли в моє поле зору. Несподіване приємне відкриття - Королівський балет Даніі. Досі мої уявлення про данський балет обмежувалися трьома пунктами: давні традиції, Буорнвіль, Брун. Якось так склалося, що в центрі моєї уваги завжди були росіяни, британці, французи й італійці. І от, сидячи на карантині, не без допомоги колег по нещастю, яким велике спасибі за посилання, я переглянула одразу дві вистави цієї трупи.
"Ромео і Джульєтта" в постановці Ноймаєра (а я просто закохана в його "Даму з камеліями", запис Паризької опери, якщо не помиляюся, 2007 року) вже сама по собі відкриття. До цього я бачила тільки постановки Лавровського і Мак-Мілана.
І, можливо, я б не наважилася робити висновки тільки після цього перегляду, але була ще й "Жізель, яких я вже за свої понад чверть століття глядацького життя бачила десятки. Пікантною перчинкою цієї вистави, цілком класичної за хореографією, несподівано стали костюми. Постановники мали сміливість відмовитися від традиційних і впізнаваних сукенок з рукавчиками-ліхтариками і чепурними фартушками, довгих рукавів чоловічих колетів у першій дії. Головні герої вбрані у несподівано осучаснені фасони, які на перший погляд дивують. Оригінально виглядає і фасон корсажів традиційних шопенок у другій дії. І в цьому незвичайному вбранні знайома до найменших подробиць класична хореографія сприймається якось свіжіше, яскравіше.
Ну а спільною рисою обох записів була пронизлива достовірність, проникливість всього, що відбувалося на сцені. Глибина переживання. По-справжньому живі, зворушливі і щирі образи. Навіть на екрані. Тому я вважаю це знайомство з данським балетом одним з найприємніших відкриттів карантину і шукатиму нагоди його продовжити.
А оскільки всесвітній антракт, на превеликий жаль, ще триває, сподіваюся й на інші приємні і цікаві відкриття. У всьому треба знаходити позитив.
Немає коментарів:
Дописати коментар